У ювелірного мистецтва довга та цікава історія. Жінки та чоловіки носили ювелірні прикраси ще до нашої ери. Мода ювелірних прикрас постійно розвивається та змінюється. Від важких та оздоблених прикрас ми прийшли до простоти та мінімалізму. В цій статті ми розкажемо про одного із засновників бухарестської ювелірної моди Теодора Радівона. Більше на bucharestka.eu.
Історія життя
Теодор Радівон народився у 1849 році у Пітешті, а точний рік його смерті невідомий. Його ім’я було дуже важливим серед ювелірів кінця 19 століття. Після себе він залишив численні колекції ювелірних виробів, які викликають інтерес у сучасних колекціонерів.
Теодор був сином купця із Пітешті, а у 1873 році він переїхав до Бухареста у якості бухгалтера Ніколає Карапаті. Карапаті був відомим бухарестським ювеліром і мав власний магазин за адресою Calea Victoriei, 12.
Тоді на цій вулиці було багато ювелірних крамниць. Окрім Карапаті там працювали такі видатні ювеліри, як Д.М. Агемолу та Поповічі-Агемолу.
Теодор почав активно допомагати Карапаті в його ювелірній справі. Згодом Карапаті визнав залуги Радівона та призначив його своїм співробітником. На подяку Радівон зробив ювелірні медалі до 25-річчя та 50-річчя підприємства, а своїм вчителем він завжди називав Карапаті.
У 1881 році відбулася коронація Кароля І, під час якої Карапаті нагородили орденом «Корона Румунії» та назначили членом муніципальної ради Бухареста. У лютому 1888 року Карапаті помер, а з 1890 року власником його магазину став Теодор Радівон.
У 1898 році Радівон збудував власну крамницю на своїй землі на бульварі Єлизавети. Його магазин має цікаву історію та проіснував понад 50 років.
Теодор Радівон був прекрасним маркетологом. У 1892 та 1901 роках він видав матеріали на чотири сторінки з рекламою своїх прикрас у вигляді гумористичних текстів та віршів. Він був досить соціально активною людиною і завжди відвідував різні заходи. Він використовував будь-які способи реклами (в газетах, на листівках та навіть на спеціально замовлених марках).
Тоді усі публікації у газетах були без фотографій, тому Радівон приваблював клієнтів лише силою слова.
«Це людина найвищого ґатунку, тому що немає такого свята, яке б не нагадувало публіці його імені». Такими словами починалася біографія Теодора, видана у 1903 році.
Теодор Радівон згодом став ювеліром королівського дому. Його нагородили кавалером ордена «Корони Румунії» та ювеліром Королівського та Митрополичого дворів. Також він отримав срібну медаль з Паризької виставки 1900 року.
Радівон справився з усіма перешкодами на своєму шляху та приніс велику користь не тільки собі, а й своїй численній клієнтурі. Журналісти описували його як геніальну людину та мецената. Одного разу він прийняв рішення віддати весь свій прибуток за місяць у фонд повеней.
Син Теодора – Микола Радівон
У 1918 році Радівон передав свій бізнес своєму синові – Миколі Радівону. Діяльність його ювелірного бізнесу продовжувалась і в міжвоєнний період.
Участь Миколи Радівона у діяльності Загальної асоціації румунських ювелірів і годинникарів була відносно скромною. Микола більше цікавився літературою та історією, ніж комерцією. З 1921 року він був членом Товариства письменників. Микола написав серію книжок патріотичного характеру «Сальба луї Олександрі»і «Домнул Тудор». Крамниця під його керівництвом проіснувала недовго, до 1930 року її вже закрили.