Тема жіночої емансипації та фемінізму активно розвивалася протягом усього 19 століття. Боротьба за права жінок та гендерну справедливість активно велася через пресу. Найголовніші результати цієї боротьби того періоду – це досягнення справедливої оплати жіночої праці та здобуття політичних прав. У Румунії теж з’явилося багато журналів та газет, які розкривали різні теми, що цікавили жінок. У цій статті ми познайомимося з історією жіночої бухарестської преси та з її впливом на розвиток фемінізму у країні. Більше на bucharestka.eu.
Які журнали підтримували феміністичний рух у Бухаресті?
Журнали зі словом «жінка» почали друкуватися у Бухаресті у 1868 році. «Жінка. Неполітичний журнал» був першим таким журналом. Також з’являлися такі журнали різної направленості, як «Румунська жінка», «Сільська жінка», «Жінка і дім», «Православна жінка», «Елегантна жінка», «Дамбовецька жінка», «Робітнича жінка».
Авторами цих журналів були не лише жінки. Навпаки, жінки приєдналися до світу журналістики набагато пізніше. Однією з головних журналісток того періоду була Олена Гугіан. У 19 років вона приєдналася до Соціал-демократичної партії. Її кар’єра відбувалася у колах робітничого класу, до якого вона приєдналася. За її словами, саме її оточення надихнуло її на журналістську діяльність. Вона постійно зустрічалася з жінками, які працювали на заводах або фабриках. Вона спілкувалася з ними та писала статті для журналу «Жінка-трудівниця».
«Жінка-трудівниця»
Журнал румунської Соціал-демократичної партії «Жінка-робітниця» розповідав про проблеми жінок-робітниць. Під цією назвою журнал почав публікуватися у 1930 році та призупинив діяльність у 1938 році, коли напередодні війни у Бухаресті зникли усі демократичні партії. У 1946 році журнал знову почав публікуватися. Спочатку він був чорно-білим, але згодом почали з’являтися інші кольори (червоний, синій).
Олена Гугіан займалася польовою роботою та була закохана у журналістику. Вона була наймолодшою у редакції, тому вона займалася досить активними справами. Наприклад, працювала фотографом-репортером або бігала до прес-служб чи посольств, звідки отримувала інформацію про жінок-активісток з інших країн.
Після війни необхідно було відбудовувати мирне життя. Олена Гугіан та її колеги активно брали участь у різних заходах.
Це був період, коли жінки Бухаресту особливо потребували підтримки. Після війни багато жінок опинилися головами сімей, адже їх чоловіки загинули на фронті або повернулися додому непрацездатними. Жінки відчули, що їм необхідно мати професію, але більшість з них були навіть неписьменними. Олена Гугіан та інші активісти навчали їх писати та читати.
З 1945 по 1948 роки журнал «Жінка-трудівниця» продовжував свою місію та боровся за рівність. Після 1948 року журнал перейменувався на «Жінку» та став інструментом комуністичної пропаганди в умовах репресивного режиму.
«Дохія»
Головною метою журналу «Дохія» був захист, підтримка та дослідження прав жінок. Для приваблення уваги читачів у кожному номері «Дохії» були представлені фотографії красивих жінок, які були відомі у світі мистецтва. Серед цих жінок на сторінках журналу можна було знайти Агату Бирсеску, Вероніке Міклеа, Елізу Кодряну, Сільвію Драгоеску тощо.
У першому номері журналу була опублікована стаття «Звільнення румунської жінки», у якому авторка Адела Ксенополь (румунська феміністка та головний редактор журналу) критикувала соціальні правила та звичай тримати жінку у гаремі без права самостійно виходити у місто.
Усі інші статті Адели також були присвячені феміністичній темі. Вона аналізувала, коментувала та пропонувала різні рішення у різних сферах жіночого життя (у законодавстві, політиці, літературі та мистецтві). Окрім цього Адела активно пропагандувала жіночу творчість та розповідала про видатних письменниць, художниць та співачок.