Початок 20 століття – ще одна хвиля розвитку фемінізму у різних країнах світу. Така ж тенденція спостерігалася у Румунії. Бухарест став центром різних жіночих спільнот, які боролися за гендерну справедливість. У цій статті ми розкажемо про жінку, яка стала однією з найяскравіших представниць феміністичного руху країни, ми розкажемо про Ізабелу Содоевану-Еван. Про жінок-політикинь Бухаресту читайте у нашій статті. Більше на bucharestka.eu.
Біографія
Ізабела народилася у історичному регіоні Молдавії (Бакеу). Її батьки Георге Григоре та Елеонора Морун – дядько і тітка відомого соціаліста Василе Моруна, тому з дитинства Ізабела росла у досить політизованому оточенні. Ізабела була небажаною дитиною, тому згодом її удочерила інша сім’я. Поетка ходила до школи у місті Бакеу, а пізніше її відправили до школи-інтернату в Яссі. Там почалася активна соціальна боротьба Ізабели. Вона відвідувала лівий культурний гурток, де вивчала різні соціальні теми.
Пізніше вона також почала відвідувати літературний гурток поета Бельдічану. Її власний політичний дебют відбувся у 1890 році. Тоді була опублікована її лірика у відомому літературному журналі. В цей період життя вона працювала вчителем у денній школі для дівчат.
Згодом Ізабела переїхала до Бухареста. Вона була присутня на 2-му конгресі Румунської соціал-демократичної робочої партії. Завдяки літературним зв’язкам їх вдалося познайомитися з Йоном Караджале, Олександром Влахуце та Барбу Стефанеску-Делаванчою. Також вона познайомилася з видатним румунським соціологом та соціалістом Константином Доброджану-Герею. Вона описала науковця, як людину, яка поширює навколо себе спокій і примирення.
Ізабела навчалася у Бухарестському університеті. Там вона вивчала філософію.
Ізабела та попоранство
Попоранство – це румунська ліво-націоналістична ідеологія. Головною ідеєю попоранства була Румунія як «селянська держава», у якій сільське господарство було б основою економічного розвитку.
У 1898 році Ізабела одружилася з Александру Садовеану, старшим братом румунського письменника Михайла Садовеану. Разом вони переїхали до Бухаресту, де Ізабела стала вихователькою у школі. Тоді ж вона приєдналася до руху попоранства і стала ученицею Гарабета Ібреїляну. Особливо її цікавив раціоналістичний підхід до літератури.
Ізабела у своїх поглядах поєднувала етнічний націоналізм та традиціоналізм з естетизмом. Як дослідниця літератури Ізабела виступала за визнання символізму як культурного явища.
У 1910-х Ізабела наблизилась до Національно-ліберальної партії.
Зародження феміністичних ідей в Ізабели
У 1912 Ізабела почала навчатися в Інституту Руссо у Женеві. Згодом вона повернулася до Румунії та почала викладати у Бухарестській школі імені Олени Кузи. У своїй викладацькій діяльності вона активно застосовувала метод Монтессорі (не формальне викладання, а розвиток природних інтересів у учнів), а також вважала читання основою якісної освіти.
Пізніше Ізабела відкрила власну школу виховательок та була інспекторкою румунської мови у дитячих садках. Вона опублікувала декілька важливих наукових трактатів.
Свою феміністичну активність вона почала, вступивши до Асоціації «Підтримка» у Бухаресті. За словами Ізабели, організація була присвячена допомозі жінкам, які заробляють на життя власною працею. Насправді організація була центром політичних жінок та профеміністичних чоловіків.
Феміністична діяльність та останні роки життя
У Європі почалося активне розповсюдження фашистських ідей, тому Ізабела вирішила поєднати свої феміністичні погляди з антифашистським рухом. Вона брала участь в організації «Жіночий фронт», який захищав жінок від загрози ультраправих ідей. Цей фронт мав марксистський ухил, а головною ідеєю було право жінки на працю.
Ізабела активно представляла феміністичні ідеї Румунії на конгресах Міжнародного альянсу жінок. У міжвоєнний час вона застосовувала поступовий підхід щодо виборчого права жінок, а також вивчала зв’язок євгеніки та фемінізму.
У 1937 році Ізабела почала писати для газети статті про фемінізм. Вона писала про рух суфражисток, про Інтернаціонал Сороптиміст, а також про деякі ідеї самодопомоги, які вона активно намагалася популяризувати у країні.
У 1937 році Ізабела опублікувала статтю присвячену пацифісту Жану Жоресу, який постраждав від націоналістів у Першій світовій війні. Згодом вона відмовилася від викладацької діяльності та присвятила себе повністю редакторській та журналістській роботі.
Ізабела Садоевану-Еван померла 6 серпня 1941 року.
За спогадами деяких знайомих Ізабели вона була «церебральною жінкою». Про Ізабелу опублікували однойменну монографію, а Корнелія Штефанеску зазначила, що Ізабела мала сміливий дух, непохитні чесноти, а також була важливою дослідницею у сферах літератури, мистецтва, освіти та ідеології. Прихильники Ізабели намагаються популяризувати її вклад у румунську культуру та вважають, що її несправедливо ігнорують у суспільстві.
Ізабела – приклад сильної жінки з активною громадською позицією. Вона залишалася разом зі своєю країною у складні часи та продовжувала популяризувати феміністичні ідеї.