Аліса Войнеску була румунською письменницею, публіцисткою, професоркою університету, театральним критиком та перекладачкою. Войнеску стала першим доктором філософії з Румунії. Ступінь Войнеску здобула у паризькій Сорбоні у 1913 році. Її докторська дисертація була присвячена неокантіанській школі філософії у Марбурзі. У 1948 році її звільнили з кафедри і наступні сім місяців вона провела у в’язниці. Аліса Войнеску відкрила кафедру естетики та історії театру у Королівській консерваторії музики та драматичного мистецтва у Бухаресті. Вона публікувала книги з філософії, естетики та театру. В цій статті ми розкажемо про видатну бухарестську діячку Алісу Войнеску. Більше на bucharestka.eu.
Історія життя
Аліса Войнеску народилася 10 лютого 1885 року у Турну-Северині у дуже інтелігентній сім’ї. Її батько був адвокатом та доктором з права у Парижі. Вже в п’ять років Аліса читала румунською та німецькою, а у шість років вивчила французьку мову. З дитинства у неї були приватні викладачі, які навчали її точним та гуманітарним наукам. У 15 років вона прочитала «Імітацію Крісті».
Аліса навчалася на факультеті літератури та філософії у Бухаресті, там вона слухала курси Тіту Майореску. У 1908 році Аліса здобула ступінь з філософії у Майореску. Майореску був ініціатором того, щоб Аліса поїхала далі навчатися у Німеччину та Францію. Вже у 1909 році вона слухала лекції видатних Ліппса та Фолькельта у Лейпцигу. У Марбургському університеті вона слухала Коена та дружила з Гартманном. У 1913 році під керівництвом Леві-Брюля Аліса здобула ступінь доктора філософії у Сорбоні. Вона захищала докторську дисертацію під назвою «Інтерпретація доктрини Канта у Марбургзькій школі».
У 1913 році була опублікована її праця під назвою «Етюд про критику ідеалізму», яка була високо оцінена у західному академічному світі. Після цього їй запропонували кафедру в американському університеті та роботу викладача у Парижі. Вона відмовилась від усіх пропозицій, тому що одружилася з юристом Стелло Войнеску у Румунії у 1915 році. У 1922 році вона стала професором естетики та історії театру у Консерваторії драматичного мистецтва у Бухаресті.
З 1925 до 1939 року Войнеску приїжджала до Франції, де вона познайомилась з багатьма діячами французької культури, з якими потім протягом багатьох років продовжувала листуватись.
У 1930 та 1932 роках вона відвідала Венецію та Флорецію, де відбулося її знайомство з «великим» мистецтвом.
У 1936 році вона поїхала до Великобританії, до Оксфорду, щоб потім створити у Румунії релігійну організацію по типу «Оксфордської групи».
З 1932 до 1942 року вона провела серію заходів, присвячених різним культурним та феміністичним темам. Ці заходи привернули увагу Тюдора Аргезі. У 1936 році Аліса опублікувала статті в виданні «Історії сучасної філософії» Румунського філософського суспільства. Після цього робота Аліси була зосереджена на театральній та драматичній тематиках.
У 1939-1940 роках Аліса працювала над збірником про великих сучасних драматургів (Ведекідн, Шоу, Клодель і Піранделло). Вона стала керівницею кафедри історії у Бухарестській консерваторії драматичного мистецтва та музики.
Викладацька діяльність
Її лекції вважалися гуманістичними лекціями. Вона розповідала про класичну французьку драму, про грецьку трагедію та про драму єлизаветинської епохи (друга половина XVI — початок XVII століття). Також вона викладала соціологію у Вищій школі соціальної допомоги. Її головна позиція у лекціях – це емансипація та освіта жінок.
У 1940 році Аліса публічно виступила проти вбивства легіонерами Н. Йоргі. У 1948 році вона закінчила працювати, заявивши, що у країни, що не пам’ятає свого минулого, немає майбутнього.
У 1951 році Алісу заарештували та засудили до року та семи місяців ув’язнення з подальшим зобов’язанням проживати у селі Костешть. Там вона залишалася до січня 1954 року. Вона отримувала допомогу від своїх найближчих друзів. Завдяки друзям вдалося також визволити Алісу.
Аліса продовжувала займатися громадською діяльністю, а також вона допомагала своїм рідним та друзям або фінансово, або письменницькою діяльністю.
Її друзі згадували Алісу як дуже сильну та стійку жінку. Моніка Ловінеску розповідала, що Аліса завжди ставилася до випробувань з простотою, неначе грецькі філософи, у яких вона навчалася життя. Аліса присвячувала усю себе своїй роботі та своїм друзям. При цьому усі її твори були сповнені скромністю та аскетизмом. Про неї казали, що вона була «бальзамом» для людей навколо. Вона була щедрою, альтруїстичною, культурною та повною духовної мудрості. Олександр Палеолог казав, що від неї віяло грацією, немов від великої коханки. Він казав, що Аліса була справжньою аристократкою. Аліса була тією жінкою, яку народила міжвоєнна Румунія, та тією, яку знищив комунізм.
Аліса вела щоденник, в якому було багато записів про дружбу та буденність. Її щоденник порівнювали з щоденником Джені Актеріан. Насправді Актеріан була прихильницею Аліси. Аліса була для неї прикладом жіночності та хоробрості. Завдяки щоденнику стало відомо, що чоловік Аліси не розумів її та дуже часто обирав суспільство інших жінок «менш інтелектуальних».
Отже, Аліса Войнеску була справжньою героїнею своєї епохи. Вона була освіченою, розумною та сильною жінкою. Вона була не просто талановитою науковицею, а й хорошим та добрим другом. Про видатних жінок-політикинь Бухаресту сьогодення читайте у нашій статті.